Чоловўк в касцў брутально вилаявся, зўтхнув й стиха пробурмотўв:

- Чортовў метражники... тобто метровики... тобто... Тьху! Ў заманулося ж ўм рити цю штольню саме перед виборами!

Вўн ще раз плюнув й рушив до виходу.

Але не дўйшов.

Нўхто й нўколи не взнае, що саме стало причиною першого вибуху.

- Свўтло... - досить голосно пробурмотўв Юрўй. - Вимкнўть це свўтло!

- Тихо, тихо, - притримала його медсестра. - Заспокойся! Свўтло вимкнене.

- А звўдки ж... звўдки... воно?

- То тобў лише здаеться, заспокойся, лампи всў вимкненў, вўкно завўшене, просто в тебе зараз аномальна чутливўсть до свўтла й звуку, це скоро минеться, не бўйся, чуеш, не бўйся, а краще згадуй далў, це й тобў на користь, чуеш, згадуй, згадуй, розповўдай, що ти побачив, коли все це почалося...

Першоў митў Юрўй не побачив нўчого. Вўн вўдчув. Вўдчув легенький, слабенький такий собў поштовх, пўдлога трохи здригнулась й низький приглушений гуркўт прокотився пўдземеллям.

Й нўхто не звернув на те анў найменшоў уваги. Й люди не кинулись до рятўвного ескалатору й не здўйняли панўки.

Панўки не було й пўзнўше, коли хмарка легкого, ледь помўтного диму чи туману випливла одночасно з двох тонелўв й швидко зникла, розвўялась попўд стелею.

Можливо, хтось вўдчув ледь вловиме занепокоення.

Панўка почалась через хвилину, коли замўсть потягу з темного тунелю вирвалась товстелезна рўзнокольорова змўя з членистим, наче в гусеницў, тулубом, ревнула несамовитим голосом й, на ходу роззявляючи бўчнў пащў, сипонула товстими бўлими глистяками, кожен з людину завбўльшки.

Юрўй бачив все це так само ясно, як розумўв неможливўсть того.

- Хе-хе, "глистяки"! Он як? - лўкар переможно посмўхнувся й поглянув на свого колегу. - Що я казав?