- Та що ж там! - сказала спокійним голосом.- Він добрий ґазда, чемний хлопець… Не пияк і не б'ється на танці, як інші! І він має поле!…

- Так, але зате він із циганського роду! - докинула прямо дівчина.

- Хто се казав?

- Хто? Михайло сказав се раз коло церкви…

Докія зморщила брови.

- А Михайло що має говорити? Чи він був на хрестинах його діда й баби? Най лише стулить рот, бо хоч він хлопець чемний і робучий, хоча і на його тата не можна сказати нічого, та зате його мамка не з графського роду, та така скупа, що… Ей, де! Пішлеш по що-небудь до неї, по що найменше, кажу, то все вона того «не має». А в неї всього доволі. Зараз за хвилю вилізе як шило з мішка, що вона те таки має! А нехарно

- Вона каже, як яка ґаздиня сама чисто ходить, то в голові пустоту має і ні на якій роботі не знається! - закинула дівчина.

- Вона се каже! Правда, вона не потрібує вичісувати щодня волосся, як дівчина, і щодня чисте білля вбирати не потрібує! - відповіла Докія.- Але раз на тиждень може се зробити. Ну, як колись дістане невістку, буде вона мати що робити, доки не очистить хати зо сміття, а знадворку не дасть їй лиця.

- Кажете, мамо, що невістка мала би там багато роботи? - спитала живіше Парасинка.- Хоч би і десять разів було там стільки роботи, то вже кожна приймилась би того, аби могла лише бути її невісткою. Михайла візьметься кожна ногами й руками. Другого Михайла нема в селі. Багач, і гарний, і чемний! Але чи він візьме яку, чи візьме з нашого села?…

- Буде, як бог дасть! - відповіла Докія поважно.- Жінка призначена чоловікові, як смерть від бога. Михайло може аж за три роки женитися. А поки що буде тобі дружбою. Тодорика візьме його, певно, за дружбу! Так, так, доньцю! - сказала пестливо і глянула з невимовною любов'ю на доньку та погладила її по щоках і по голові.- Як бог дасть, то будеш уже сеї зими гарною молодичкою… Такої газдиньки в селі й не буде.