Цей твір є фантазією автора. Подібність до реальних осіб або подій є випадковою.

Сучасний свiт влаштовано так, що швидше за iнших у ньому помiчають тих, хто, перепрошую, псує повiтря, нiж тих, хто виглядає класично-книжковим взiрцем для маленьких хомо-сапiєнсiв, котрi час вiд часу приходять до батькiв iз фiлософiчним запитанням-задовбанням: що є поганим, а що - навпаки. Бiднi малюки, ще не вiдомо, кого їм доля послала за батькiв, i що цi скаженi люди можуть їм напатякати. Взяти, наприклад, моїх. Усе життя вони намагалися вкласти в мене все краще, тобто те, що вони вважали за краще, але водночас зовсiм не зважали на ту важливу обставину, що деякi iнгредiєнти змiшувати не рекомендується, iнакше вийде якась отрута. Не завжди хороше є стовiдсотково хорошим, i не завжди погане є стовiдсотково поганим. Однак завжди негативне дiставало незмiрно бiльше уваги, нiж позитивне. Воно яскравiше, драматургiчнiше. Що там казати: воно просто набагато цiкавiше!

Тому, повертаючись до моєї першої тези, я кажу абсолютно щиро й без зайвого кокетування: коли ти влучно смердиш, шансiв залишитися без уваги в тебе обмаль. Бо на сморiд не можна не звернути уваги. Сморiд може не вiдчути лише та людина, у якої проблеми з носом чи щось напхано в нiс. Я таких проблемоносих людей не дуже багато бачив. От спробуйте: випустiть iз дупи пару - вiдразу хтось вiдгукнеться. Можна не ворожити на кавi, щоб дiзнатися, що вам скажуть, але вже непомiченим ви не залишитеся.