Дочка глянула на матір, потім на батька і знову перевела очі на матір, немов питалася: на кого ж її кинемо, як її саму зоставимо?
- Що ж я вдію?- сердито скрикнув Федір.- Не понесу ж її на руках за собою! Збираймося, ходімо, бо лановий як запримітить, що нас немає, буде халепаї
Марина підвелася, набрала кухоль свіжої води, поставила в головах біля матері, подивилась на неї, взяла свій клунок на плечі й повагом потяглася за батьком.
Шлях на поле йшов яром понад панським садком. Федір з Мариною, похнюпившись, плентались мовчки;
Федір - попереду, Марина - за ним. Сонце, піднявшись височенько, стиха гріло; пташки співали в панському садку, коники сюрчали в траві; а вони, не примічаючи того нічого, йшли один за другим, нога за ногою, похмурні та понурі.
Минувши ярок, шлях повертав геть круто поза садком, зникаючи в безкраїй далині широкого та просторого, як море, поля, де вже колихалися купками женці.
- Ох, лихо! Он уже й на постать стали,- промовив Федір і придав ходи. Марина за ним приспішила.
- Ей, стій!- донісся до них гучний голос із саду. Вони озирнулися. На окопі з'явився пан і, перескочивши через рів, чесав прямо на них.
Федір незчувся, коли в його клунок вислизнув з рук і посунувся по спині додолу; обома руками мерщій ухопився він за шапку й трохи не з чубом зняв її з голови; лице його зблідло, він увесь тремтів, мов у лихоманці. За ним зігнулась Марина з клунком за плечима, та так і заколіла.
- Здорові!-промовив пан, наближаючись до них. Федір і Марина нічого не одказали на те вітання, у Федора тілько мишка забігала по спідній губі та од ляку перекосилися очі.
- Куди се вас бог несе? - питає Олексій Іванович.
- Пшениці жати, паночку! - обізвався Федір, низько вклоняючись, і зразу засипав: - Винуваті, паночку, опізнилися… Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося. Любісінька-милісінька була вчора, а вночі… твоя, господи, воля!.. Винуваті, паночку, запізнилися. Простіть на сей раз - й пожалуйте, й помилуйте… Не самохіттю то, случай такий випав,- не доводь його, господи, нікому! - одно плескав Федір, збираючись кинутись перед паном навколішки.