Домовились, шо малюватиму в квартирi її тiтоньки. Тiтонька наче перекладачка iз нiмецької. А зараз десь у вiдрядженнi.

Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розумiю, просто сяяли вiд радiсної зустрiчi. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за рiг i попрямувала до єдиних дверей на фасадi, думаю, що я вже не сяяв. То був кагебешний будинок i були 70 роки.

Чергова з-за бар'єру мовчки подала їй ключ. Охайна, але темна, кiмната на першому поверсi. Поки Н. хлюпалась пiд душем, я iз сутiнок середини кiмнати у театральний бiнокль обдивився супротивнi вiкна цього замкненого двору. Тiльки в одному вiкнi рухався чоловiк. Майка, вiйськовi штани. Вичавлював крем iз тюбiка i розтирав по виголених щоках.

Н. вийшла голенька, залiзла на канапу з ногами i пожадливо затяглась сигаретою. Мов iз труби пускала дим i зi смiхом розповiдала про вiдвiдини минулої ночi ресторацiї. Потiм легко i невимушене перейшла до своїх пригод у рiдному Пiтерi. Деталi були виразнi. Чулося з тембру розповiдi, що "Кама сутру" вивчала не з машинопису.

Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при такiй "агiтацiї" краще за мене, але вона сама кинула менi рятiвне коло - пиятка з трьома французами. Отож, чим бiльше вона розпалювала себе спогадами з "картiнками", тим бiльше тверезiла моя голова i впевненiше йшов малюнок. А в неї цей словесний вибух був завершальним кроком до початку регулярного фiзiологiчного дiйства...

Так шо перелюбу, о радiсть, не вiдбулось...

Але малюнки вийшли добрi. Тiльки от де подiлись тi малюнки, не знаю. Лишився перший начерк у записнiй книжцi. Бiльше її не малював. Хоча ще кiлька разiв разом iз друзями i її водив по київських кручах.

Щоб все завершити красиво, довелося звернутись по допомогу до Iгоря Петровича. Прохала два квитки нiби для себе i свого малого брата. Дуже поспiшала до Пiтера.

Любязний Iгор Петрович все влаштував якнайкраще. Наступного дня ми з ним здибались у спiлцi.