- Iду на Хрещатик. За журнальчиками...

I ми спустились разом до метро. Тодi там стояв усього один кiоск, в якому продавали "iноземнi" журнали I газети.

- А! Iгор Петрович! Що не заходили?.. Ну нiчого. Все одно я для вас лишив останнiй номер "Доокола швята" з гарненькими дiвчатками. Ось вам "Доокола швята" i Блокнот агiтатора". Правда, ви можете його не брати, тiльки заплатiть... Ви кажете -дорого? За двох дiвчат рубь двадцять -дорого?.. По-перше, вони завжди з вами, в кишенi. По-друге, вони завжди голi... Правда за тi ж рубь двадцять за пляшку "бiомiцину" отам за кахве можна запiзнатись iз живою. Але пiсля неї у вас можуть бути дуже поганi спогади... Це вже. по-третє... Я вас ще не переконав?

- Переконали, переконали... - поспiшив Iгор Петрович заплатити рубь двадцять i забрати лише "Доокола швята".

Коли ми з ним прощались, Iгор Петрович обома руками потис мою руку i проникливе сказав:

- Юрочка, ти знаєш - цi малюнки прекраснi... I модель... теж.

25.III.98.

ЛЕДАЧИЙ КIТ

їхали з концерту в однiм тролейбусi. Вийшли одночасно на площi Толстого. Я спинив її й кажу:

- Я Юрiй Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.

- А я про вас знаю. Менi розповiдали... - I смiється приязно.

- Невже? Де?

- На побаченнi у в' язницi...

- Ха! Он куди про мене чутка дiйшла... А сам думаю: "Не поспiшай питати - як треба, то сама розповiсть."

Домовились про зустрiч через три днi. А за цей час я домовився з моїм приятелем, тепер вiдомим на всю Україну лiкарем, що на кiлька годин я можу скористуватись його помешканням. Власне не його, бо вiн там тимчасово перебував - доглядав i за квартирою, i кота годував.

Вiн зустрiв нас уже в дверях i попередив, що за три години вiн повернеться

Тiльки за лiкарем зачинилися дверi, стягла з себе блакитну суконочку, чорну шовкову комбiнацiю i вмостилась на канапi. А на краю канапи спав смугастий котяра. Зрештою, моя