Панночка, чуючи таке, було, частенько говорить старiй:

— Якби ви, бабусечко, того лiкаря до нас завiтали, — нехай побачу, який!..

А стара, було, на те:

— Моя дитино, нацокотали тiї верхоумки скосирнi, а ти вiри пойняла… Велико диво — полковий лiкар! Се злиднi, бiдота! Що тобi з такими заходити?

— Та нехай я тiльки його побачу, бабуню! Чи справдi вiн такий, як славлють.

— Цур йому! Ще вв'яжеться! I так уже багато коло тебе звивається, а жоден не сватає. Один одного перебиває та сваряться, — бодай ви виказились!

От же як стара одмагалась! А внучечка як на пню стала: лiкаря та й лiкаря! Першого ж наїзду, як жарнув полковий начал, мусила стара ними переказувати, що лiкаря до себе в гостину запрошує. Тi живо погодились: "Привеземо, привеземо", кажуть.

— А коли ж ви нас одвiдаєте? — питає панночка, сюдитуди обертаючись та в вiчi їм заглядаючи, немов як лисеня. — Чи хутко?

— Коли ви такi ласкавi, то ми й позавтрьому будемо, — кажуть гостi, як на ногах не пiдлiтуючи. I поїхали, раденькi що дурненькi.

XIII

Та вже й убралась того дня панночка хороше! А стара супиться та все бурчить:

— Нащо нам та голь нещадима здалася! Панночка наче не чує того слова. Стара тiльки тим вимiщає, що нас душить.

Коли наїхали полковi, а лiкаря нема. "Дякує, - кажуть, — за ласку, та нема в його часу анi години: недужих у його багато, — лiчить".

— I не силуйте його, — каже стара, — нехай лiчить з богом!