– Ось що, – переборюючи вагання, сказав капітан, – біолабораторія має бути катапультована. Іншого рятунку нема.

За кілька хвилин космонавти зробили потрібні виміри та обчислення і зайняли свої місця.

«Петро Голубничий» був сконструйований так, що при потребі міг позбутися будь-якої із своїх секцій. Тим часом жодному з членів екіпажу вдаватися до такої серйозної операції ще не випадало. Через те і Федір Скеля, і Микола Борт, і Ярослав Сміливець, ба навіть Кір помітно хвилювалися…

Коли капітан натиснув на кнопку, котра приводила в дію катапульту, корабель весь здригнув. Од носа до хвоста його пройшла гальмівна хвиля. Та за мить автоматичні регулятори перевірили і в потрібному напрямку скоординували його політ. Вібрація припинилася. Стрілки на пульті керування заспокоїлись, а сигнальні лампочки згасли.

– Третій відсік одлетів від нас досить далеко, – сказав астробіолог, вдивляючись у оглядовий екран.

Штурман скептично похитав головою:

– Окомір твій, Ярославе, не витримує ніякої критики.

– А що ти скажеш, Кіре? – запитав капітан.

– Двадцять чотири кілометри, – не вагаючись відповів робот, немов чекав цього запитання.

– Двадцять чотири кілометри! – повторив Скеля. – Пішаниця долає цю відстань протягом п’яти годин. Автомобіль – п’ятнадцяти хвилин. А зореліт «ковтає» їх за якусь мізерну частину секунди… Контейнер, що несе в собі смерть, пливе зовсім поряд із кораблем, немов прив’язаний до нього. Небезпека зменшилась, але не зникла. Очевидно, третій відсік дістав малий імпульс.

– Він і справді дрейфує в наш бік, – вигукнув штурман. – Мені здається, навіть збільшується. – На цім слові Микола запитливо позирнув на Кіра, незаперечного авторитета у всіх питаннях, що стосувалися вимірів у широкому просторі.

– Рація в цьому є, але не зовсім, – статечно промовив робот. Інколи він висловлювався досить загадково – звичка, перейнята ним ще від свого вихователя.