Зараз, правда, не час особливо сушити голову над цим питанням. Адже порятунок так близько. Порятунок був отам — за кущем. Там стояли люди. Ці люди неодмінно допоможуть йому, якщо вдасться гукнути їх на поміч. І діяти треба негайно, бо ж невідомо, чи надовго вовк причаївся між кущів.

Муфтик більше не наважувався скочуватися з вовчої спини, бо попереднього разу його спроба завершилася вельми журно. Про те, як сіроманець його тряс — мало душу не вийняв, — Муфтикові не хотілося і згадувати. Але що ж робити? Як людям подати знак, аби хижий звір наступної миті разом із ним не завіявся хтозна-куди?!

Маленький чоловічок поглянув угору. Гілля. Ліщинове гілля. Одна товста гілка прямісінько над головою! Ну, тепер роздумувати негоже!

Муфтик випростав угору руки і схопився за гілку. І так загойдався туди-сюди.

— Люди! — загорлав він. — Люди! Допоможіть!

І Муфтик рвонувся вгору пошвидше сховатися у верховітті!

Одначе цей намір залишився ніби вві сні: кумедний чоловічок не піднявся вгору ні на метр, бо його різко зірвали з гілки.

— Люди! — знову заволав він.

А ті самі люди через хвилину-другу були вже далеко. Муфтик безпорадно борсався, а вовчисько, тримаючи його в зубах, біг усе далі й далі.

— Ти чув? — запитав голомозий, здивовано поглянувши на бороданя.

— Начебто чув, — хитнув головою бородань.

Вони обійшли навколо ліщинового куща, але не помітили нічого підозрілого.

НАПРЯМОК ВИЗНАЧЕНО

Коли вовк утік од табору, Півчеревичок наважився вилізти з авто і щодуху метнувся до Мохобородька. Мужня поведінка друга майже перемогла його страх, і тепер до Півчеревичка повернулася мова.