— Сова розпочинає нічне полювання.

Півчеревичку стало ніяково. Він сидів поруч із Мохобородьком і пробубонів:

— Нерви… нерви…

Нараз Півчеревичок збагнув, що Комірець взагалі не чув завивання сіроманця, і це вельми заспокоїло його. Якби вовк був десь недалечко, то, певне, й Комірець поводився б по-іншому.

Мохобородько знов поринув у задуму.

— Це був совиний голос, — мовив трохи перегодом. — Але й вовки завивають перед заходом. І вранці також, коли сонце сходить. Сіроманці підвивають коло лігвища. Починає старий вовк, а за ним виють і вовченята. Сова нагадала мені про це.

— Послухай-но! — пожвавішав Півчеревичок. — Адже по їхньому завиванню можна достеменно визначити, де саме їхнє лігво!

— І я так гадаю, — кивнув Мохобородько. — За такої погідної днини, як зараз, вовче підвивання чути на кілька кілометрів. Сірі хижаки, звичайно, розумні тварини, але голосами видають своє житло. Схоже, така вже у них внутрішня потреба.

Двійко чоловічків сиділи й мовчали. І неспроста — мали неабияку мету: вони вслухалися. Півчеревичок і Мохобородько чекали, коли вовки знову подадуть голос. Та з настанням ночі чоловічки похмурнішали.

Ох, бідолашний Муфтику! Чи відчуваєш, що друзі думають про твоє лихо? А втім, чи можеш ти щось відчувати?

Невдовзі настала густа пітьма.

— Вовчого завивання не буде, — коротко підсумував Півчеревичок.

А Мохобородько додав:

— Не залишається нічого іншого, як очікувати сходу сонця, тоді знову підвиватимуть сіроманці.

А тим часом приспіла пора трохи спочити. Правда, Півчеревичок і Мохобородько не уповали на те, що сон торкнеться їхніх очей — було ж бо стільки турбот і хвилювань! Одначе вони хотіли бодай трохи спробувати заснути. Адже треба зібратися з силами, бо хтозна, які випробування чигають на них найближчим часом.

Мохобородько в темному лісі заходився шукати навпомацки хмиз.