Без довгих роздумів Півчеревичок одгорнув ковдру з постелі й кинувся до віконця. Ніч. Але вогнище яскраво палає, і червоні вогневі язики вихоплюють із пітьми велике коло, що простирається до самого потічка. Дякувати Богові, Мохобородько ще є! Лежить нерухомо біля багаття, очевидячки, міцно спить.

Та ось Півчеревичок помітив сіроманця. З тієї самої місцини — вигину потічка, де світло вогнища грає на воді, зненацька почулося хлюпотіння. І тієї ж миті зі струмка з’явився вовк, буцімто примарний чотириногий водяник.

Півчеревичок хотів закричати, щоб застерегти Мохобородька від небезпеки. Одначе із цього нічого не вийшло. Почувався так, мовби чиїсь невидимі руки безжалісно стиснули йому горло. Жах, божевільний зробив свою справу, і з уст Півчеревичка не почулося нічого іншого — тільки ледве чутне безпомічне хрипіння.

Сірий хижак потюпав до багаття. Збігла мить, і він зупинився лише за декілька кроків од вогнища. Так і є! Адже Мохобородько ще раніше казав, що живий вогонь — найкращий захист від сіроманців. Вовк боявся полум’я, тож і не осмілювався наближатися. Що ж воно станеться далі?

Те, що сталося далі, сповнило серце Півчеревичка переляком і подивом. Вовк розчепірив лапи. Постояв так хвилину-другу і раптом щосили обтрусився. З його мокрого «кожуха» густо навсібіч полетіли краплини. Вони сягнули й вогнища. Почулося шипіння, і відразу ж червоні омахи понижчали. А хижак тим часом повернувся до потічка і знов занурився у воду. Потому, як і раніше, наблизився до багаття й обтрусився…

Після цього бризки посіялися набагато щільніше, і полум’я пригасло явно більше, ніж попереднього разу. І тут Півчеревичка осяйнула думка — сіроманець гасить вогнище!

Треба щось негайно робити! А що?!

Півчеревичок побоювався: коли вовк іще раз обтруситься коло багаття, воно пригасне настільки, що більше не захищатиме Мохобородька. І тоді… Тоді хижак потягне товариша подалі від вогнища, так само, як вчинив це раніше з Муфтиком…