Вона вивергає свій водоспад, і їй немає діла до того, що тебе цікавлять лише кілька конкретних питань: хто, кого, як, коли й за що і що з усіх відповідей поки що є тільки одна-єдина: випростаний вгорі на ліжку труп.

— На які кошти жив Маринов? — встигаю запитати я під час одної з пауз, коли жінка переводить подих.

— Таж брат регулярно надсилав йому з-за кордону долари. Цей чоловік не міг поскаржитися на брак грошей, він недавно тільки взяв за свою віллу більше десяти тисяч і, напевно, навіть не доторкнувся до них, бо…

— Заждіть, — підношу я руку. — А чому ж він, по-вашому, покінчив життя самогубством?

— Чому?

Катине обличчя набуває таємничого виразу. Вона довірливо схиляється до мене й шепотом, який можна було б почути і в центрі міста, каже мені на вухо:

— Якщо ви хочете знати мою думку, то це не самогубство, а вбивство…

Сповнений вдячності, я, в свою чергу, схиляюсь до жінки й так само довірливо пошепки запитую:

— А чи не ви вчинили його?

Катя здригається, наче ошпарена:

— Чи не я?..

— А хто ж?

— Баєв, хто ж іще! Весь квартал знає, що дружина Баєва плуталась з Мариновим заради всякого закордонного ганчір'я та іншого непотребу, і вони з Мариновим не могли терпіти один одного, і… я ще раніше хотіла вам сказати, але вже почала була забувати: цього ранку Баєв, здається, щось шукав у кімнаті Маринова.

— Звідки «здається»?

— Хіба ж ви не знаєте, що його тіло виявили ми вдвох із жінкою, яка прийшла збирати гроші за електрику. Вона вирушила по квартирах ще з сьомої години, а Маринов завжди залишав мені гроші, щоб його не будили, а цього разу забув залишити, і ми з тією жінкою піднялися вгору й постукали, а що ніхто не озивався, натиснули на клямку, бо двері були незамкнені, ввімкнули світло, і я встигла побачити скрізь скляну стінку зимового саду спину Баєва, який щойно вислизнув, і можу поклястися, що це була спина Баєва, він був у літньому пальті в клітинку, я добре бачила його при світлі лампи, незважаючи на те, що він квапився дременути…