Колев уже підвівся з краєчка столу, але терпляче чекає.

— Це стосується Дори. Мені все ж таки здається, що ця жінка сама обдурює інших. А ви казали, що Маринов обдурював її.

— Казав, так. Але казав також, що більше нічого не знаю. В кожному разі, на вашому місці я б не робив висновків з того, що лежить на поверхні.

— Ви на моєму місці, а я на вашому… наробили б безліч дурниць. Тому, замість мінятися місцями, краще виявимо більше щирості. Одна пташка нашепотіла мені, що Баєва довірила вам набагато більше, ніж ви мені повідомили.

Обличчя Колева знову стає похмурим, майже злим:

— Послухайте, інспекторе. Я казав, що плюю на принципи, але це не означає, що я плюю на всі принципи. Якщо Дора, як ви стверджуєте, справді щось довірила мені, щось особисте, треба бути падлюкою, щоб базікати про це. Тим паче, коли я абсолютно впевнений, що вона зовсім не причетна до смерті Маринова. Дора — це нещасна істота, і я пробував допомогти їй безвідплатно, хочу наголосити на останньому слові. І якщо я не встиг, то це тому, що мав діло із справді нещасною істотою, яку обставини геть заплутали.

— Ваше пояснення мені здається не менш заплутаним. Чи, можливо, просто я не розумію вашої термінології…

Я чекаю вибуху. Й не помиляюсь. Колев здіймає вгору свою кістляву руку з розчепіреними пальцями, немов кличе в свідки самого бога, і кидає мені в обличчя:

— Але як ви можете не бачити того, що зовсім очевидне. Як ви можете вважати спокусницею саму жертву! Простодушна дівчина… втекла від батьків-міщан, від перспективи бути все життя куховаркою і хатньою робітницею… приїхала в Софію вчитися… не потрапила до університету через низький бал… ошукана обіцянками того закоханого дурня Баєва… ледве встигла протверезитись, як уже заплуталась у брехні другого розпутника… заплуталась настільки, що коли їй пропонуєш курси медсестер, вона, замість певного й благородного діла, віддає перевагу брехливим обіцянкам Маринова…