Том і далі так само швидко й настирливо шепоче Жанні на вухо, а вона час од часу схвально киває головою. Треба покласти край цій одностайності. Мовби криголам, пробиваюся крізь натовп і зупиняюся навпроти молодят. Жанна перша помічає мене й уклякає з переляку. Це примушує й Тома повернути голову.

— Додержуйтесь правил, хлопче, — кажу я. — Не збивайте ритму. Я сказав ритму, а не ратиці під столом. Наприклад, ча-ча-ча…

— Це рокк… — машинально бурмоче Том, наче ця деталь може його врятувати.

— Авжеж, рокк, — киваю я, — а ви трактуєте його як ча-ча-ча. Зверніть на хвильку увагу на мої ноги.

При цих словах я починаю робити якісь вихиляси, наближаюсь до них і вихоплюю Жанну з обіймів ошелешеного Тома. Потім кручу навколо себе дівчину, сам ледве переступаючи з місця на місце, бо не люблю марно витрачати енергію.

— І головне, — додаю я, — дайте можливість діяти дамі. В цьому принаймні ви маєте досвід.

Потім веду Жанну в натовп, якомога подалі від ревнивого погляду коханого.

— Хіба я не наказав тобі сидіти вдома? — звертаюсь до дівчини, машинально переступаючи з ноги на ногу.

— Як бачите, я не перейшла турецького кордону, — відповідає Жанна, так само машинально хитаючись у ритмі мелодії.

— Але переходиш межу мого терпіння.

— Ви жорстока людина… — плаксивим голосом вимовляє дівчина.

Потім без усякого зв'язку з попереднім додає:

— Ви не читали Хемінгуея…

— Ні, не читав.

Вона знову заводить тим самим стражденним голосом, наче намагається виграти час:

— Там у Хемінгуея є одне оповідання про старого самотнього чоловіка, який ходить по різних закладах, бо не має притулку, бо хоче, щоб навколо нього було чисто й світло… Оповідання так і називається… «Чисто й світло»… Але ж ви не читали Хемінгуея… — А ти не читала підручника з криміналістики. І залишила на чарці відбитки своїх пальців. Робила дурницю за дурницею. І нарешті — отрута.