Вона замовкла, наче лише тепер збагнула суть того, що вчинила.

— І він заснув. Надовго. Це відомо. А хто дав тобі ціаністий калій?

— Який ціаністий калій? — В голосі дівчини знову панічний страх. — Це було снотворне… Том казав, що це снотворне…

— Том усе може сказати… На суді не цікавитимуться тим, що казав Том.

— Том казав, що це снотворне, — настирливо повторює дівчина. — Так він мені сказав, повірте… І я хлюпнула в чарку… Але Маринов відпив зовсім мало й не заснув… Спочатку він верз мені одне й те саме, то про хутро й шовк, то про міліцію… Потім раптом його обличчя змінилося… Він зблід, скривився, на чолі виступив піт… Він замовк, а потім простогнав, що йому погано, дуже погано…

— Ти диви: вона частує його ціаністим калієм, а він ще й скаржиться… А потім? Що потім?

— Потім підвівся й сказав, щоб я негайно забиралася геть… і вивів мене через зимовий сад… Він завжди туди виводив гостей… щоб не бачили сусіди…

— А де пляшечка?

— У саду… в кущах… Я її туди жбурнула.

— Ох, ці жінки… — зітхаю я. — Завжди вибирають найпотаємніші місця.

Магнітофон замовкає.

— Нарешті. Ніколи не танцював так довго… і так добре.

Хапаю Жанну під руку й пробиваюсь до виходу.

— Куди? — ловить мене за лікоть скуйовджений іменинник, що саме заводить якихось нових гостей. — Гульба тільки починається.

— Іду по квіти, — кажу я. — Мені стало незручно, що я прийшов з порожніми руками.

— Облиш квіти. Тут вистачає квітів. Усі в нейлонових панчохах. Краще принеси коньяку. Ми вже все випили.

— Буде й коньяк, — щедро обіцяю я. — Гульба тільки починається.

1 після цього стрімголов спускаюсь сходами, тягнучи за собою Жанну.

Марна поквапливість. Том уже чатує внизу, біля виходу. Минаємо не зупиняючись. Жанна обертає голову, хоче щось сказати йому поглядом, та я застережливо смикаю її за руку.