— Мертвий негідник… чи жива дівчина… — бурмочу я.

— Яка дівчина? — перелякано запитує Колев.

— Ніяка… така собі… в сукні.

— Ми, мабуть, розмовляємо різними мовами.

— Нічого подібного, — кажу я. — Ми навіть чудово розуміємо один одного. Ви з самого початку були мені симпатичні. Тільки мушу вас попередити, що мене ніколи не призначать головою суду. Розподіл влади, розумієте: судова, виконавча й таке інше. Та нічого, побачимо. Візьміть із собою чисту білизну. А про цигарки не турбуйтесь.

І ось я знову на тлі звичної декорації. Канцелярія, чотири порожні столи, вікно, залите потоками дощу, й блимаюча лампочка.

Історія закінчується так само, як і починалася, — звичайна манера ледачих авторів. Нічого не змінилось, окрім одної-єдиної деталі. Мене не чекає нове розслідування, немає побачення з мерцем. Буде кілька вільних днів, щоб залагодити свої справи. Між іншим, здійснити невеличку подорож на периферію у зв'язку з однією особистою історією. Наближаються свята.

Бадьоро насовую на потилицю капелюха й підходжу до свого улюбленого поста — до вікна. Надворі крізь пасма дощу невиразно окреслюються голі дерева, вулиця. Люди з парасольками й плащами снують біля вітрин, заходять до магазинів, щось купують. У мене теж іще є час зробити деякі покупки. Треба нарешті подумати про заміну свого героїчного плаща, якого я ношу на своїх плечах вже не один рік…

Двері за спиною відчиняються. Входить старшина.

— Вас викликає шеф.

Коли тебе викликає начальство, то, напевне, не для того, щоб вручити троянди.

Так воно і є. Шеф, звичайно, задоволений швидким закінченням справи. Заковика лише в тому, що стався новий випадок… і оскільки, як тобі відомо, інші інспектори зайняті…

Так що я знову стою біля вікна й чекаю, поки задзвонить телефон. Я вийду, сяду в спеціальну автомашину, потім насуну на очі капелюха, щоб на кілька хвилин усамітнитися й обміркувати одне питання. Наближаються свята, от тоді й заходжуся коло особистої справи. Так, свята. Але які саме? Аби тільки не вербна неділя. Так чи так, а до свят іще два тижні. І зараз треба думати про найближчу перспективу — про нове завдання. Цього разу — у вечірній час.