Об'єктом його досліджень стали герої страшних і темних афер, чиїми звичайними підручними засобами були розпуста, ціаністий калій і куля. Після п'ятнадцяти років роботи слідчим Авакум багато чого дізнався про злу людську волю, тим-то й уподібнився до білобородих біблійних старців Рембрандта, що вже зазирнули в прірву й побачили дно людського життя. Та водночас він сильно різнився від них: старі розмірковували про життя в застиглих позах, а він хвилювався, він вистраждав свої знання, і щоразу розкрита ним правда про злу людську волю пекла йому серце розжареним залізом. Він не був мізантроп, непохитно вірив у кінцеву перемогу добра, але часом не витримував жахіть, у яких мусив варитися, і тоді в нього виривалися тяжкі нарікання на людський рід. Та нарікав він не через озлобленість і не через те, що мав лихе, мстиве серце, а просто з туги.

В той же час, про який ідеться, в його душу закралося ще одне невеселе почуття — передвісник близької осені, його колишній учитель і керівник полковник Манов пішов па пенсію, на службу прийшли нові люди, з якими його зв'язувала лише службова дисципліна, а в слідчій практиці почали використовувати електроніку. Ще ніхто не знав, якою мірою і в яких випадках електронно-обчислювальні машини замінять логічний аналіз і дедуктивне мислення, та було зрозуміло, що в слідчій роботі настає нова, технічна ера. На думку, що через якийсь час електронно-обчислювальні машини зможуть (можливо!) за ЛІЧЕНІ секунди складати й розв'язувати логічні рівняння, які йому коштували величезних зусиль і розв'язання яких давало найвищу радість, він невесело втішав себе, що незабаром піде на пенсію (лишалося ще два роки) і що в археології, його головному фахові, машини, хвалити бога, ще довго не відіграватимуть надто великої ролі.