— Звичайно, якщо розпити півлітру на двох, серце не витримає!

Шульга з цікавістю повернувся до Глуховського, запитав:

— Що ви маєте на увазі?

— Щойно приїхав зі станції наш шофер Засенко. Якраз перед тим, як мене покликали сюди. Ну, я вам скажу, у нас, звичайно, тільки й розмови про вбив­ство. А Засенко не знав — з самого ранку на станції. Почув і відразу до мене. Каже: вчора за обідом Галата розпив з якимось чоловіком пляшку коньяку. В їдальні під столом розливали.

— Ого! — не витримав Шульга. — І цей Засенко знає, з ким пив Галата?

— Незнайомець, — заперечив Глуховський. — Ка­же, раніше ніколи не бачив. Я ще хотів нагримати на Засенка — чому вчора не повідомив про пиятику. В робочий час! Та ще й цілу пляшку!

— Виходить, по сто грамів можна! — невдоволено пробурмотів бухгалтер. — Я завжди казав, що поста­чальники…

Козюренко не дав йому закінчити:

— Чи не могли б ми скористатися вашим кабіне­том? — попросив Глуховського. — Для розмови з Засенком.

— Звичайно, — підхопився той.

— Секретарка покаже нам, — зупинив його пол­ковник. — А вас я прошу скласти список людей, які знали, що Галата поїде по хутро.

Задзвонив телефон, директор узяв трубку.

— Вас, — зупинив Козюренка.

— Угу… — промимрив у трубку полковник. — Не­хай почекає. Зараз виїде майор Шульга.

— Комірник? — запитав майор.

— Їдьте, Якове Павловичу, я тут вже сам… З річ­ки повернувся комірник, мабуть, не клює риба в таку погоду.

Шульга розклав на столі кілька фотографій, під­кликав комірника.

— Гляньте уважно, — наказав, — чи є серед них той, хто одержав у вас учора за дорученням швейного об’єднання норкові шкурки?

Комірник шморгнув носом, довго вдивлявся у кож­ний знімок, два чи три помацав навіть пальцями.

— Ні, — сказав розчаровано, — тут його нема.

Фото Галати лежало третє від краю, комірник на­віть не торкнувся його.