Чед запропонував їй спертися на його руку. Місіс Порджес, наче великосвітська пані, яка пережила кращі часи, зі зверхністю прийняла цю пропозицію, і вони широкими сходами спустилися в хол.
— Я хочу вам одразу все пояснити, сер, — сказала вона. — Тільки спершу я повинна хоч трішки підкріпитися, інакше хвилювання — я ж себе чудово знаю! — окошиться на моєму шлункові. А хто потурбується про вас, коли я зляжу хвора?
Чед змушений був змиритися і, озброївшись терпінням, чекав, хоч його весь час не полишала думка, що він потрапив якраз в осине гніздо, а в такій ситуації краще за все зібрати валізи і виїхати геть. Водночас він чітко усвідомлював, що буде в Касл-Хоумі, бо навряд чи вибачив би він собі коли-небудь втечу від таких дивовижних химер, не довідавшись, що тут і до чого.
— Коли померла наша дорога місіс Шеклі, — стара пані тяжко зітхнула і на мить сумовито стиснула губи, вигляд у неї справді був поганий: обличчя посиніло і набрякло, — наш улюблений лікар Морріс, як я вам уже казала, довго не міг вирішити, померла вона своєю смертю чи ні. Річ у тім, що він виявив на її шиї якісь сліди, що здалися йому підозрілими. Але то були дрібниці порівняно з тим, що виявила у мертвої я…
— А що саме?
— У правиці, сухій, як гілляка, вона судорожно стискала одного з оцих безборонних голих ангелів!
– І ви повідомили про це поліцію?
— Навіщо? Мені ще не набридло жити. Тим більше, що наш улюблений лікар Морріс зрештою дійшов висновку, що місіс Шеклі померла своєю смертю, і поліція навіть не з'явилася в будинку.