— Можна сказати — препогана погода, — уточнила стара пані. — Але з другого боку, у що б перетворилася наша добра країна, наш древній прекрасний Крайстчерч, якби враз не стало дощів, холоду, туманів. Очевидячки, у щось вельми прозаїчне, у щось на зразок завжди сонячної Італії, де люди навіть не уявляють, що таке домашній затишок, лагідний блиск вогню в каміні і шиплячий чайник, що таке балади й саги, в яких оповідається про жахливі події на повитих туманом болотах і скелястих берегах. Все це надзвичайно захопливе й просто немислиме без надійних стін рідного дому, за якими почуваєшся в повній безпеці. Згадайте хоча б Стівенсона чи Бернса, сер!

Місіс Порджес, певно, була освічена жінка, а Чед і сам любив Стівенсона, тому відчув ще більшу симпатію до старої пані.

— Мені тут буде добре, — запевнив її. — На світі справді немає нічого нуднішого, ніж життя під вічно безхмарним небом, у цьому ви маєте рацію. Це те саме, що весь час опромінювати себе кварцовою лампою.

Тільки-но місіс Порджес зібралася належно оцінити глибокодумне порівняння Чеда, як раптом обличчя її скривилося, і вона чхнула кілька разів підряд. На ній був лише легкий нічний халат, а на босих ногах старі капці, які майже не захищали від холоду кам'яних плит холу.

— Застуджуватися вам ні до чого, — зауважив Чед. — Якщо ви не заперечуєте, я зачекаю вас тут.

— Ви дуже люб'язні, сер! — Вона знову зробила реверанс і хотіла піти, але її затримало якесь пирхання. В темному кутку холу блиснули двоє зелених очей. — Це кіт Барс, улюбленець Касл-Хоума і мій захисник, коли можна так сказати. — Місіс Порджес вийняла носовичок.

— Захисник?

— Ясна річ! Цей будинок стоїть понад двісті років. Отже, нема нічого дивного, що, окрім романтики, в ньому повно пацюків. — Вона погладила кота по спині. — А мій дорогий Барс — неперевершений спеціаліст у тому, як їх виловлювати. Полювання за ними стало для нього справжньою пристрастю. Раз, два — і огидний пацюк лежить з прокушеною шиєю… Тут мій улюбленець неповторний.