Коли ж настала тиша, вона промовила кілька слів, які справили враження бомби, що вибухнула:

— У мене є фотографія цієї жінки. Перш ніж мене вдарили по потилиці, я встигла зняти її три чи чотири рази. Ти ж знаєш, — вона обернулася до Чеда, — що моя камера завжди напоготові, навіть вночі, коли я сплю.

Обидва заніміли від подиву.

— Вам вдалося сфотографувати вбиту? — першим отямився Джордж. Чед проковтнув слова, які крутилися в нього на язиці, і подумав: «Ні, дідька лисого, тепер я з нею не одружуся. Бути в шлюбі з такою меткою особою…»

— Чому ти не сказала цього одразу? — нарешті запитав.

— Ви не дали мені й слова вставити, — заявила Джун. — Ви розмовляли, розмовляли… Типово для чоловіків, коли вони не знають, що робити. — А потім додала ангельським голоском: — Я взяла з собою все необхідне. Якщо хочете, то віддрукую знімки хоч зараз.

Не минуло й години, як вологі фотографії вже лежали на столі. На них було обличчя темноволосої жінки з високим, трохи випуклим чолом, прямим носом і гострим підборіддям.

Джордж довго розглядав фотознімки і похитав головою:

— Мені вона не знайома. У всякому разі вона не схожа на злочинницю.

— Коли б на обличчі злочинця було написано, що він злочинець, то вони б уже давно перевелися, — зауважила Джун. — А завтра я спробую «клацнути» і загадкового родича Фенвіка. Може, він відомий поліції? — вона повернулася до Чеда. — Та й твою місіс Порджес не завадило б зафіксувати — в отруйниць у всі часи були найбезневинніші обличчя.

Чед з понурим виглядом глипнув на неї. Потім сказав:

— Якби я поїхав на берег Середземного моря, то працював би спокійно, а не ганявся за злочинцями.

— Мені час іти, — Джордж підвівся і взяв одну з фотографій. — Завтра вранці я відправлю її до Глазго.

— А я завтра відвідаю Хаббарда, сподіваюся, що за ніч я зумію підшукати слушний привід, — заявила Джун, непомітно взявши до своїх рук кермо влади. — Всі адвокати або самі шахраї, або зв'язані з ними найтісніше. Я вже хоч щось з містера Хаббарда та витягну.