—  Тепер я далеко не впевнений, — тихо промовив він. — Багато в чому Хетуей має рацію. Ця примусова система купівлі є тим останнім, чого треба було чекати від капіталістичної економіки.

Юдіт мовчала, він подивився на неї. Вона стояла посеред килима з безвільно опущеними руками, її розумне обличчя з правильними рисами тепер виражало безпорадність, бездумність і пригніченість. Френклін простежив за її поглядом — він був спрямований поверх даху універсаму, — з зусиллям відвернувся і швидко увімкнув телевізор.

—  Іди сюди, — сказав у розпачі. — Подивимося телевізор. О, боже, ми й справді не обійдемося без четвертого.

Через тиждень Френклін заходився робити перелік свого майна. Він більше не бачив Хетуея. Але коли за містом пролунали вибухи і він прочитав про спроби диверсій на велетенських рекламних випромінювачах, то відразу згадав його, а згодом почув у останніх новинах, що вибухівку вмонтували робітники, які закладали фундамент.

Дедалі більше випромінювачів виростало над дахами на огороджених острівцях. На десятимильному відрізку од клініки таких екранів було вже понад тридцять, вони стояли впритул один до одного, здіймаючись над потоком машин, наче велетенське доміно. Френклін мимоволі позирав на них і думав, що вибухи могли бути контрнаступом Хетуея.

Він склав список свого майна і побачив, що за минулі два тижні вони з Юдіт за рахунок нових здали такі речі:

автомобіль (користувались 2 місяці)

2 телевізори (користувались 4 місяці)

електроплиту (користувались 5 місяців)

фен (користувались 4 місяці)

холодильник (користувались 3 місяці)

2 радіоприймачі (користувались 7 місяців)

програвач (користувались 5 місяців)

коктейльбар (користувались 8 місяців).

Половину з них він придбав сам, але ніяк не міг пригадати, де і коли це сталось.