Десять миль до його дому фактично дорівнювалися двадцяти п’яти і забирали удвічі більше часу, ніж це було до будівництва експрес-шосе, причому додаткові милі наїжджалися якраз на трьох велетенських листоподібних розв’язках. Нові міста розросталися за рахунок мотелів, кафе та автосалонів, що будувались обабіч основних автошляхів. За ними, крізь ліс електричних реклам та дороговказів, ледь проглядалися, розтікаючись у всі боки, райони бараків.

Машини пролітали повз нього, поспішаючи до передмістя. Заспокоївшись повільною їздою, Френклін вирішив перебратися на швидкісніший ряд. Коли він переходив з 40 до 50 миль на годину, різкий, пронизливий звук вирвався з-під коліс, заторохтіли передній і задній мости автомашини. Для додержання порядку на автостраді її поверхня була вкрита гумовими плитками з зазорами, що збільшувалися або зменшувалися зі зміною ряду, шини чітко реагували на перехід з 40 до 50, 60, 70 миль на годину відповідним неприємним звуком. їзда на проміжній швидкості була нервово виснажлива для водія і руйнівна для машини.

Коли плитки зношувалися, їх замінювали іншими, з покриттям, поверхня якого відповідала протекторам шин останнього випуску, тому регулярні заміни шин були необхідні для всіх автомобілів, що підвищувало безпечність та ефективність експрес-шосе і сприяло зростанню річних прибутків автопромисловості. Більшість автомашин гинули в аваріях, та це тільки віталося. Адже великий товарообіг призвів до зниження цін і до частих замін автомоделей, що в свою чергу гарантувало справність транспорту.

За чверть милі до першої шляхової розв’язки рух почав уповільнюватися, великий поліцейський дороговказ повідомляв, що “Дорогу перекрито” і “Швидкість 10 миль на годину”. Френклін спробував перейти на попередній ряд, але машини тулилися бампер до бампера. Автомобіль вібрував усім корпусом, вкрай нервуючи свого водія, який зціпив зуби і ледь стримувався, щоб не натиснути на клаксон.