Інші водії були менш терплячі, і гуркіт двигунів зливався з виттям клаксонів. Плата за користування дорогами тепер була дуже висока, вона складала тридцять відсотків національного прибутку (для порівняння, раніше вона становила два відсотки), адміністрація доріг була безпосередньо підпорядкована найвищим державним установам, і найменші несправності на експрес-шосе викликали негайне втручання уряду.

Поблизу “кленового листа” шлях було перекрито, монтажні бригади встановлювали на майданчику серед автостради масивний металевий екран. Цей огороджений острівець кишів інженерами та експертами. Френклін подумав, що Хетуей саме тут бачив минулої ночі, як розвантажували підпори, і, можливо, це і є той рекламний випромінювач, про який він базікав. Помешкання Хетуея було в районі, що розкинувся навколо естакади, де земля була дешева, в одному з наспіх зроблених будинків, заселеному обслуговуючим персоналом автостанцій, офіціантами та людьми подібних професій.

Велетенський екран, що височів над землею десь на сто футів, мав вигляд решета і дуже нагадував радар. Підтримуваний багатьма бетонними підпорами, він здіймався високо в небо над плетінням автострад і виднівся на багато миль навкруги. Розглядаючи екран, Френклін помітив кабелі високої напруги, що йшли від трансформаторів угору до складних металевих спіралей, які обплели поверхню решітки. На верхній балці вже ввімкнули ряд червоних сигнальних вогнів для літаків, і Френклін подумав, що цей рекламний щит має відношення до системи міського аеропорту, який був за десять миль на схід.

Хвилини через три рух прискорився, і, з’їжджаючи вниз головним шляхопроводом до наступної листоподібної розв’язки, він побачив другий гігантський екран.

Зменшивши швидкість, Френклін вдивлявся в його грандіозні розміри через дзеркало заднього огляду. Хоча там і не було ніяких графічних символів, які б свідчили про належність цього щита до реклами, лише виднілися спіралі на решітках, та йому знову згадались застереження Хетуея.