Це африканський травневий хрущ - величезний, чорний, з блідо-сірими плямами. А я думаю про його французьких братів, червонувато-коричневих хрущів із золотавим полиском, котрі буремними літніми вечорами літали, наче маленькі земляні кульки, в моєму рідному селі. В дитинстві я проводив там свої канікули, згодом - відпустку. Під час останньої тією самою лукою походжала поряд зі мною струнка біла постать, загорнута в мусліновий шарф - вечорами там прохолодно. Тепер, на згадку про це, я втуплюю погляд у темний закуток кімнати, де на порожній стіні вилискує під склом невиразний портрет. Я розумію: як втратило сенс те, що мало виповнити все моє життя. Ця терпка таїна вже не цікавить мене. Якби мандрівні співці Ролла прийшли під вікна борджа наспівувати свої чудові тужливі мелодії, знаю, що не слухав би, а набридали б - прогнав би їх.

Що спричинило цю зміну? Якась історія, чи, може, казка, котру розповів той, хто викликає найжахливіші підозри?

Сегеїр-бен-Шейх докурив свою цигарку. Чую, як він поволі ступає до свого килимка в будинку зліва від вартового.

Наш від’їзд призначено на 10 листопада. Рукопис, що його додаю до цього листа, розпочато у неділю першого і закінчено у четвер п’ятого листопада 1903 року.

Олів’є Фер’єр,

лейтенант 3-го полку спагі

ФОРТ НА ПІВДНІ

У суботу, 6 червня 1903 року, монотонне життя у нашому форті Гассі-Ініфель порушили дві нерівнозначні події: надійшов лист від м-ль Сесіль де С. і кілька свіжих номерів газети Французької республіки “Журналь офісієль”.

- Пан лейтенант дозволить? - спитав старший сержант Шатлен, переглядаючи газети, котрі він витяг з