- Я був у Баммако під час експедиції Моранжа і Сент-Аві, - сказав один капітан. - Думка тамтешніх офіцерів, на жаль, не відрізняється від висловленої командиром. Але хочу додати, що всі вважають це лише підозрами. Однак самих підозр не досить, коли йдеться про злочин.

- Панове, - сказав полковник, - у всякому разі їх цілком вистачить для того, аби вмотивувати наше небажання влаштувати йому прийом. Йдеться не про те, щоб винести йому вирок; але ми не зобов’язані садовити його до нашого столу. Це ознака братерської шани. Мушу знати, чи вважаєте ви своїм обов’язком виявити цю шану до пана Сент-Аві?

Сказавши це, він обвів поглядом офіцерів. Усі заперечно похитали головами.

- Бачу, ми однакової думки, - мовив він. - Але, на жаль, це ще не все. “Неаполь” прибуде в порт завтра вранці. Шлюпка, що забере пасажирів, вирушає з порту о восьмій годині. Треба, панове, щоб один з вас пожертвував собою й подався на пакетбот. Капітанові де Сент-Аві може спасти на думку приєднатися до нас. Ми не маємо наміру образити його, відмовивши у гостинності, коли він з’явиться, знаючи про традицію. Тому треба його, попередити. Слід натякнути, що йому краще залишитися на борту.

Полковник знову обвів поглядом офіцерів. Вони погодилися, але видно було, що кожен з них почувався ніяково.

- Не сподіваюся знайти між вами добровольця для виконання такої місії. Отже, доведеться когось призначити. Капітане Гранжан, мосьє де Сент-Аві також капітан. Краще, щоб він довідався про наше рішення від капітана. До того ж ви служите в нас не так давно. Тому я змушений звернутися саме до вас у цій прикрій справі. Навряд чи треба нагадувати, аби ви залагодили її якнайобачніше.

Капітан Гранжан вклонився, й усі полегшено зітхнули. Він тримався осібно й не зронив жодного слова, доки полковник був серед нас. І лише коли той пішов, капітан кинув фразу: