- Є речі, які слід було б враховувати для підвищення у чині.

Наступного дня під час сніданку всі нетерпляче чекали його повернення.

- Ну що? - коротко запитав полковник.

Капітан Гранжан відповів не відразу. Він сів до столу, де його товариші готували для себе аперитиви, і, хоч був людиною, з якої кепкували за його надмірну тверезість, перехилив одним духом цілий келих абсенту, не чекаючи навіть, доки розтане цукор.

- То що, капітане? - повторив полковник.

- Усе зробив як слід, пане полковнику. Можете заспокоїтися. Він не зійде на суходіл. Але, Боже мій, яка це неприємна місія!

Офіцери не наважувалися вимовити й слова. Лише дивилися з тривогою і цікавістю. Капітан Гранжан налив собі води.

- Отже, ще дорогою в шлюпці я приготував потрібні слова. Але, коли піднімався трапом, відчув, що все вилетіло з голови. Сент-Аві разом з командиром корабля був у курильні. Мені здалося, що я ніколи не наважуся сказати йому задумане, тим більше, побачивши, що він уже приготувався висадитися. Він був у легкому мундирі, при шпорах. Шабля його лежала на банкеті. Я відрекомендувався, і ми обмінялися кількома словами. Але, очевидно, я мав збентежений вигляд, бо зрозумів, що він про все здогадався. Залишивши під якимось приводом командира корабля, він відвів мене подалі. Там, біля великого стернового колеса, я наважився заговорити. Але що я казав, полковнику! Бурмотів щось безладне! Він не дивився на мене. Спершись на поручні, втупив погляд у далечінь і всміхався. Потім раптом, коли я остаточно заплутався у своїх поясненнях, він холодно подивився на мене й сказав:

- Дякую вам, любий товаришу, за те, що завдали собі такого клопоту. Справді, не варто цього робити. Я втомився й не маю наміру сходити на берег. Однак приємно було познайомитися з вами. А що я не можу скористатися з вашої гостинності, то ласкаво прошу бути моїм гостем, доки шлюпка причалена до пакетбота.