Абст розлив каву по чашках, одну з них підсунув гостеві.

— Що ж нам робити? — запитав. — Невже припинити все?

— Працюй, Артуре, працюй спокійно. Ми на порозі великої війни. Потрібно буде багато зброї. — Кан помовчав і закінчив: — Богові відомо, скільки мільйонів людей треба винищити арміям рейху. Для цього знадобиться будь-яка зброя, яку тільки зможе винайти людина! Аби вона добре нищила…

Несподівано за вікном почувся стогін.

Стогін повторився. Він дужчав, гучнішав, відтак перейшов у пронизливий зойк і обірвався.

Одним стрибком Абст опинився біля дверей, шарпонув їх і вискочив з кімнати.

А за вікном вже чути було вереск, тупіт, ричання, тріск кущів. Оддалік стиха бахнув пістолетний постріл.

Тієї ж миті віконне скло розлетілося на тисячі друзок, і в рамі з'явилось чоловіче лице. Очі, що вилізли з орбіт, скуйовджена чорна борода, закривавлені кулаки, котрими чоловік гатив по рамі, рештки скла, — побачивши все це, Кан закляк на місці.

Незнайомець втиснув у раму плечі, вчепився рукою за підвіконня… Ще мить, і він буде в кімнаті!

Кан метнувся до каміна, вхопив важку кочергу й приготувався до оборони.

Але за вікном з'явився Абст з помічником. Чоловіка відтягли. Ще кілька секунд долинав шум боротьби. Потім у будинку запала тиша.

Все сталося блискавично. На столі ще парувала кава, В каміні потріскували дрова. Тільки легенько тремтіла напівзірвана з завіс пуста віконна стулка, на килимі валялися скляні скалки, і вогонь каміна відбивався в них веселими іскорками.

Повернувся Абст.

Порушена розмова поновилася. Кан і його вихованець поводилися так, ніби нічого не сталося.

Тепер темою розмови були плавці. Абст доповідав: удень вони тренуються в басейні, вночі — на озері. Обстановка сприятлива, глибини добрі. Опрацьовано і здійснюється цілий комплекс допоміжних вправ, мета яких виробити й розвинути у плавців хоробрість, ініціативу, винахідливість. І все-таки це не те, що треба.