Абст. Ваші припущення справдилися? Тунель був наскрізний? Вам пощастило вивести з нього човен?
Бретмюллер. Ні.
Абст. Далі, Бретмюллер.
Бретмюллер. Мені важко говорити. Страшенно болить голова. І — спати. Я хочу спати! Дайте мені перепочинок, я посплю трохи, і ми…
Абст. Ось вам сигарета.
Бретмюллер. О, дякую! Будь ласка, сірника. Боже, як паморочиться в голові!.. Ні, не можу палити. Погасіть сигарету. Мене нудить од запаху диму!..
Абст. Розповідайте, Бретмюллер.
Бретмюллер. Минуло трохи часу, і удари об корпус вщухли. Човен вільно висів у воді. Чи рухався він, я не знаю. Ми виждали близько двох годин. Навколо було тихо. Тоді я ризикнув увімкнути машинки очищення повітря, — люди задихалися від нестачі кисню. Завмерши, ми ждали шуму гвинтів корвета і нових вибухів. Проте все було спокійно. Ще година нестерпного чекання. Я посміливішав і скомандував спливати. Ми могли ризикнути: за розрахунками нагорі ще була ніч. Немов крізь сон, я чув голос матроса, що лічив показання глибиноміра. Ми поступово спливали…
Абст. Перебиваю вас. Які глибини були в тунелі?
Бретмюллер. Приблизно сто п'ятдесят футів.
Абст. Це дуже цікавий тунель!
Бретмюллер. Отже, ми спливали. Щосекунди я ждав удару рубкою об скелю. Та над нами була вода, тільки вода. Трохи спливши, підняли кормовий перископ, але нічого не побачили. Два інших перископи були пошкоджені і не висувалися з шахт. І ось на глибиномірі нуль. Я відчиняю рубочний люк і підіймаюсь на місток. Мене охопила тиша й темрява — густа пітьма, якої не можна ні з чим порівняти.