— У вас була криза. Ви намагалися розтрощити кулаками он ту стіну. На щастя, криза минула. Саме тому ви так ослабли. Це природно: організм з усіх сил боровся з страшною хворобою. Боровся і переміг!

— Отже, я житиму?

— Безперечно, — бадьоро підтвердив Абст. — Але розповідайте. Пан Кан дуже занятий, він поспішає в Берлін.

— Не можу. — Бретмюллер довго мовчав. — Дуже хочеться спати…

Абст підвівся. Він був стурбований. Піймавши на собі погляд Кана, ледве помітно кивнув. Це означало: «Поспішайте!».

— Вам пощастило освітити грот? — швидко запитав Кап. — Який він на вигляд?

— Ми застосували переносний прожектор.

— Який він на вигляд? — повторив Кан. — Грот великий? Якої висоти склепіння? Чи є розколини в стінах, пустоти, тунелі?

— Грот величезний. Склепіння губляться в темряві. Зверху звисають сталактити. Їх безліч. З деяких капає волога.

— Стіни грота стрімкі?

— Місцями вони спадають до води полого. Наче укоси.

— Тому з води можна вийти?

— Так. Там принаймні два таких місця. Ми і скористалися ними. Ми вилазили все навкруги — шукали виходу з підземелля. Пошуки тривали понад добу. Було знайдено багато великих порожнин у стінах, своєрідних печер у печері.

— Є й наскрізні печери?

— Печер багацько, але наскрізних ми не знайшли. Порожнина наглухо закупорена.

— Як же ви опинилися на волі?

— Виплив через той самий тунель. У мене був аварійно-рятувальний респіратор.

— А де він починається?

— Тунель?

— Так. Звідки вхід до гроту?

— Із зюйда.

— Тобто з протилежного боку… Я хочу сказати: база міститься з норду від скелі?

— Так..

— Які глибини в гроті під час повноводдя?

— Там дуже глибоко.