Яновський вражає читача красою стилю, вiн писав ощадне, свято, густо. Художнiй густопис Яновського – це наслiдок творчої самодисциплiни, це школа працi на рiдкiсть суворої, майже аскетичної, це приклад високої вимогливостi майстра до себе.
Iнодi Яновського зображували художником рафiнованим, далеким вiд життя, кабiнетним алхiмiком слова, але це не так. У кабiнетi письменника на видному мiсцi стояв кимось подарований улюблений його фрегат пiд вiтрилами, вiн, очевидно, нагадував письменниковi роки юностi поруч чорноморських берегiв, де Яновський разом з Олександром Довженком стояв бiля самих витокiв зародження українського кiно. Вiтер мандрiв завжди приваблював Яновського, крилато вривався в його поезiю i прозу, однак хвороби змалку жорстоко переслiдували письменника, не раз вкладали його на операцiйний стiл, i свої страждання вiн переносив з тiєю ж самою рiдкiсною мужнiстю, як i оспiванi ним герої.
Народне життя – це було те джерело, яке для Яновського нiколи не пересихало, до якого вiн щоразу припадав спрагло, благоговiйно, душа його прагнула бути там, де вирувало життя. Зовсiм недавно виявлено вже, власне, забутий факт: коли в 1931 роцi театр «Березiль» вирiшив пiдготувати виставу на честь колективу харкiвського Тракторобуду (спектакль називався «Народження гiганта»), то тексти для нього написали Юрiй Яновський i Мирослав Iрчан, i були це, здається, чи не першi спроби в українськiй лiтературi написати про сучасний робiтничий клас.
Яновський був надзвичайно чутливий до звершень народних, близько приймав усе, чим жила країна. В роки вiйни, незважаючи на тяжку недугу, письменник не раз виривався з кореспондентським квитком на фронт, в дiючу армiю, де в окопах намагався осягнути солдатську душу, проймаючись глибинним почуттям радянського патрiота. З палким темпераментом публiциста висловив Яновський це почуття у творах передвоєнних, коли з Ярославом Галаном представляв українську пресу на Нюрнберзькому процесi, де народи чинили правосуддя над фашистськими злочинцями. «Листи з Нюрнберга», що вийшли тодi з-пiд пера Яновського, дихають гнiвом, пристрасним звинуваченням фашизму, вони зiгрiтi любов'ю до своєї Радянської Батькiвщини i гордiстю за неї.