Все життя Яновський був запеклим противником тупої хуторянської обмеженостi, самовдоволення, здорове почуття нацiонального достоїнства, синiвської гордостi за свiй народ в ньому було розвинене високо, в душi письменника воно органiчно зливалося з прекрасним «чуттям єдиної родини». Iдейна спiльнiсть, сила свiтогляду рiднить Яновського з Шолоховим, Фадєєвим, Всеволодом Вишневським (з останнiм письменника в'язала й мiцна особиста дружба), iндивiдуальну ж несхожiсть, творчу самобутнiсть Яновському, як i будь-якому iншому митцевi, надає яскрава нацiональна поетика, колоритнiсть характерiв, неповторних у своїй психологiчнiй структурi, тi соковитi барви, зображувальнi засоби, стильовi вiдтiнки, завдяки яким вiн творив свої книги, пройнятi свiтосприйняттям самого народу.

У лiтературу соцiалiстичного реалiзму Яновський прийшов зi своїм оригiнальним почерком, незвичною творчою манерою, принiс свою тональнiсть, свої ритми i барви, i на цьому прикладi можна бачити, наскiльки фальшивими є розмови буржуазних «знавцiв» про процеси, що нiби нiвелюють нашi лiтератури, про безликiсть, нiби властиву радянським митцям.

Поряд з життєвою новизною звичаї народнi, пiснi, iсторiя – все було дороге Яновському, синiвським поглядом вдивлявся вiн у минуле i майбутнє рiдної землi, iстинний захват вiдчував перед художнiми надбаннями, що вiками створювались народним генiєм. А це вiддячується, бо для того, щоб так почути музику народного слова, щоб з таким епiчним розмахом змалювати могутнi народнi характери, образи героїв комунiстичної доби, щоб таку творити натхненну сагу українських степiв, треба було найперше бути небайдужим, треба було вмiти любити!