Прозаїк, драматург нiколи не затлумив у Яновському поета – i в широкому, i в буквальному смислi: його раннi вiршi служили нiби заспiвом до його романiв, до його надзвичайно музикальної художньої прози.

Яновський творив на рубежi прози i поезiї. В нього наскрiзь поетичне сприймання життєвих явищ, образнiсть його має багато спiльного з нацiональним героїчним епосом, водночас письменник прагнув з реалiстичною точнiстю, суворою достовiрнiстю вiдтворювати – на всiх глибинах – об'єктивний свiт. У звичайному знаходив вiн високе i поетичне, цiнував реалiстичну деталь i водночас здатен був створити образ широкий, крилатий, сповнений мiсткої художньої символiки. Ще побутує хибне уявлення, нiби митець, що тяжiє до романтичних барв, неодмiнно щось прикрашає (нiби вiд цього грiха гарантована будь-яка iнша стильова течiя). Проза автора «Вершникiв» при всiй її пiднесенiй поетичностi дорога нам саме своєю правдою. В особi Яновського ми маємо митця, якого читач справедливо ставить в один ряд з Тичиною, Довженком. I хай не завжди чекав на нього успiх, але це був художниквiдкривач, що дорожив свiжiстю, правдивiстю образiв, нетерпимець до будь-якої рутизни, до хуторянського епiгонства. Творчiсть автора «Вершникiв» несла нашiй художнiй прозi i iстинно новаторськi вiдкриття. Витончений i гострий розум його вмiв поєднувати речi, здавалось би, несумiснi – мудру iронiю i високу патетику, що звучала в його устах природно, без фальшi. В поетицi Яновського фольклорна пiсеннiсть зiллялась з найсучаснiшою стилiстикою фрази, до того ж це був митець надзвичайно винахiдливий у композицiйнiй побудовi своїх творiв,– адже роман «Вершники», скажiмо, то був, по сутi, зовсiм новий тип романної форми, ранiше не знаної у свiтовiй лiтературi.