З самої юностi приваблювали Яновського натури могутнi, цiлiснi. Вiн шукав для свого пензля образи людей мужнiх, духовно багатих, тих, в кому щедро виявляла себе народна завзятiсть, кмiтливiсть, лицарська вiрнiсть i вiдданiсть справi. I таких героїв, живих прототипiв для своїх творiв митець вiдшукав серед червоних витязiв революцiї, образи яких надали вражаючої iдейно-художньої енергiї його «Вершникам», цьому дивовижному, до краю стислому творовi, що принiс свiтову славу його автору.
Художня спадщина Яновського надзвичайно рiзноманiтна. Початок творчого шляху позначений виданням збiрки оповiдань «Мамутовi бивнi» (1925) i «Кров землi» (1927). В цих оповiданнях, де йдеться про громадянську вiйну, ще чимало «романтичного полину» (вираз самого автора), проте в смiливих, яскравих мазках уже вгадується майбутнiй художник-новатор.
Почавши з оповiдань, Яновський потiм упродовж усього свого життя збереже вiрнiсть цьому жанровi, збагатить українську новелiстику оригiнальними, блискучими творами, якi, попри свою лаконiчнiсть, багато мiстять у собi. Нагадаємо принагiдне, що в 1949 роцi Юрiй Iванович Яновський був удостоєний Державної премiї СРСР саме за твори короткого жанру – збiрку «Київськi оповiдання».
Вiдомий у нас Яновський також як драматург. У днi, коли письменник помирав, на сценi Київського росiйського драматичного театру iменi Лесi Українки з великим успiхом йшла його п'єса «Дочка прокурора», присвячена проблемам виховання молодi. А ще ранiше сцени багатьох театрiв країни обiйшла «Дума про Британку», героїчна трагедiя про одну з тих легендарних селянських республiк, що – як, примiром, Баштанська республiка на пiвднi України – в денiкiнському тилу, в кiльцi бiлогвардiйського оточення, довгi мiсяцi вели самовiддану боротьбу за справу революцiї, за правду Ленiна.