В тiй хвилi Леон поглянув вбiк i побачив на фундаментi слiди iншої жертви - кров людську, кров помiчника мулярського, Бенедя. Та кров, застигла вже на каменi, вразила його до глибини душi. Йому повидiлось, що, вiдай, чи не "духи мiсця" жартують собi з його слiв i беруть зовсiм не таку марну жертву, як його жертва. Йому_ привидiлось, що тая друга, страшна, людська.журба ледве чи вийде йому на користь. Краплi кровi, закрiплої на каменi, в темнiм прокопi виглядали, мов чорнi голови залiзних гвоздiв, що вертять, дiрявлять i розточують пiдвалини його пишної будови. Йому стало нараз якось холодно, якось тiсно в прокопi, i вiн вихопився чимборше наверх.
Гостi тислися до нього з жиченнями. Герман стиснув йому руку i промовив голосно:
- Най той невеликий скарб, засiяний приязними руками в пiдвалину вашого дому, росте i множиться в тисячу разi Най стане пiдвалиною слави i багатства вашого роду!
- I так, як ваш дiм нинi засновувсь на пiдвалинi з каменя i золота, - додав з другого боку також голосно шляхтич, - так най щастя i розцвiт вашого роду вiднинi основуєсь на щирiй приязнi i прихильностi всiх людей.
Леон радiсно стискав руки своїм гостя, радiсно дякував їм за їх приязнь i услугу, радiсно прирiкав працювати надальше тiльки в товариствi i для товариства, - а все-таки в серцi його лежав ще холодний сумерк, крiзь котрий грiзно виднiлися великi чорнi краплi кровi, мов живi залiзнi гвоздi, пробиваючi i розточуючi незначно пiдвалини його щастя. Вiн чув з усiх слiв своїх гостей якийсь холод, за котрим, бачилось, чатувала скрита глибоко в їх серцях зависть.