- Ади, який пан! А сам тому найбiльше винен, що Бенедя скалiчило! Ог коби его було так парнуло, то, певне би-м, не пожалкував не то п'ять, а й десять креицарiв на такого дiловода!..

- Що? - ревнув нараз з усеї сили будовничий i прискочив до сидячих робiтникiв. - Хто се говорив?

Мовчанка.

- Хто се смiв говорити? Га?

Нiхто й не писнув.

- Майстер, ви ту сидiли: хто се сказав? Говорiть, а нi, то вас нажену з роботи замiсть того урвителя!

Майстер поглянув довкола по робiтниках i сказав спокiйно:

- Я не знаю.

- Не знаєте? То я вас вiднинi не знаю ту на роботi. Проч!

- То я сказав! - вiдозвався один робiтник, встаючи. - Я сказав i ще раз кажу, що-с дiдовiд, коли не хочеш на бiдного робiтника дати. А о твою роботу я не стою!..

Будовничий стояв, мов скажений, i з лютi не мiг до слова прийти. Робiтник мiж тим узяв свiй вiнкель, кельню та мiру i, попрощавшися з товаришами, спокiйною ходою пiшов iд ринковi. Прочi робiтники мовчали.

- Га, драби, лайдаки! - гримав будовничий. - О, або вiн стоїть о роботу! Вiн би лиш лежав горi животом, як тота свиня в болотi. Але пождiть-но ви, навчу я вас порядку! Не такi у мене станете! А то урвителi! - I, ще весь телепаючись зi злостi та клонучи всю "голоту", будовничий пiшов назад до панського товариства.

В будi тим часом iшло дуже весело i гойно. По перекусцi слуги позбирали миски i тарелi, а натомiсть понаставляли фляшок з вином i чарок. Чарки кружили живо. Вино звiльна розпутувало язики, розбуджувало веселiсть та гомiн. Пахучий дим з дорогих цигар клубився понад головами до дощаної стелi, плив тонкою струйкою крiзь прорiзане вiкно. Слуги Леоновi крутилися посеред гостей, подаючи їм, чого хто забажав.