- Правда, правда! - закричали робiтники з усiх бокiв. - Скоро по виплатi, то кождий по п'ять крейцарiв, нам уйма невелика, а їм добро.

- Ну, а будовничий, - озвався котрийсь муляр, - вiн нiчо не дасть? Адже цiле нещастя через него!

- Та й ще добре ще, що на тiм сталося, - сказав другий. - Та то камiнь мiг i п'ятьом так само заїхати!

- Тре му казати, най також причиниться на бiдного скалiченого.

- Але вже ви кажiть, - сказав майстер, - я не буду.

- Ну та що, скажемо ми, гуртом, - озвалися голоси.

Саме в тiй хвилi вийшов будовничий з буди вiд гостей, щоб поглянути на робiтникiв. Його лице вже налилось широким рум'янцем вiд випитого вина, а блискуча паличка дуже живо лiтала з одної руки до другої.

- А що, дiти! - крикнув вiн, пiдходячи до кружка.

- Все добре, прошу пана, - вiдказав майстер.

- Ну, так ми ся й справуйте! - I хотiв iти назад.

- Ми би до пана мали одну просьбу, - дався чути голос з-помiж робiтникiв. Будовничий обернувся:

- До мене?

- Так, - загули гуртом усi.

- Ну, що ж такого?

- Щоби пан були ласкавi причинитися до складки на того помiчника, що го нинi пiдоймою пришибло.

Будовничий стояв, не кажучи нiчого, тiльки сильнiший рум'янець почав виступати на його лице, - знак, що просьба робiтникiв неприємно його дiткнула.

- Я? - сказав вiн вкiнцi з проволоком. - А ви вiдки до мене з тою просьбою приходите? Хiба я тому винен, чи що?

- Та, прошу пана, i ми не виннi, але здаєся нам, годиться i таки треба помочи бiдному чоловiковi. Вiн слабий, якийсь час не буде мiг робити, треба ж єму й матерi старiй чимось дихати.

- Як хочете, то му помагайте, а я вiдки до того приходжу! Першому-лiпшому непотрiбовi помагай!.. Ще чого не стало!.. - Будовничий вiдвернувся гнiвно i пустився йти назад, коли втiм котрийсь з робiтникiв, обурений такою бесiдою, сказав голосно: