- Соб татоцко грався…

В хатi засмiялися, але Таля поважно пояснила:

- Вона рада, що татко приїхав, i дає йому свою ляльку.

Батько дякував дочцi й обiцявся конче погуляти з нею i з її лялькою, тiльки трохи згодом. А Володько, стоячи навпроти, прихилившись спиною до шафи, поважно i трохи погордливо промовив:

- Татко не може гратися лялькою… Мужчини в ляльки не гуляються… Я татковi намалював книжку.

- Яку книжку? - спитався Корецький.

- Книжку зробив i всю малюнками змалював, щоб тобi було на що дивитися… Я завтра тобi подарую, бо сьогоднi тобi нiколи… А не ляльку… - I потiм додав, поглядаючи на Лiду: - Страшенно маленькi дiвчата люблять лазити на колiна.

- Ну, ти, великий, - засмiявся Корецький, - iди краще й ти сюди, до мене.

Великий спершу завагався, але не вдержавсь i собi полiз на друге колiно.

Баба Химка принесла вдруге нагрiтий самовар i як вона його становила на стiл, - щось завовтузилось у Корецького бiля нiг.

- Катай, Катай прийшов! - закричав Володько, скакуючи з колiн.

- Собака вскочив: це ж я дверi кинула! - скрикнула баба Химка.

Величезний чорний пес радiсно виляв хвостом, штовхав носом у колiна Корецькому i клав на їх свої товстi лапи.

- Не займайте його, не займайте! - кричав Володько Химцi, що хотiла виганяти Катая. - Вiн прийшов поздоровкаться з татком!.. Мамусiчко, дай йому булки… Адже сьогоднi татко вернувся, - треба й йому булки!..

- I скибоцку… i скибоцку ковбаси! - жебонiла Лiда. Зчинився гамiр i метушня. Нарештi Катая зоставили в хатi, дали йому булки i скибочку ковбаси, i вiн розлiгся бiля нiг у Корецького, пораючись iз своєю вечерею.

Одчинилися дверi i ввiйшов Iван Петренко ще з двома товаришами.

- Знаєте, що в городi робиться? - попитав вiн, ледве вспiвши привiтатися.

- А що?

- Ходять по городу якiсь хулiгани та й розказують, що це фальшивий манiфест, - "демократи" вигадали… А вигадали на те, що хочуть землю щоб не мужикам, а щоб жидам досталася… бо всi демократи - то або жиди, або з жидами полигалися…