- От якби й у нас, у Ладинцi, зiбрати такий мiтинг! - казав палкий Якiв, i очi в його так i блищали iскрами енергiї й радощiв. - Як би це добре було - розказати про все людям!

А Петро, завсiгди мовчазний, так i сяв увесь своїм нечепурним тихим обличчям з глибокими сiрими очима. Як звичайно, трохи горблячися над столом своїм мiцним тiлом, вiн казав:

- Треба!.. Дуже треба!.. Люди цiкавляться… Дехто як вернувся з базару з города та як привiз звiстку про манiфест, то зараз деякi кинулись до попа питатись: який там манiфест про волю вийшов.

- А що ж пiп казав? - спиталася Таля, наливаючи чай.

- Не знаю.

- А я знаю, - озвався Панас, один з старших хазяїнiв, високий чоловiк з пiдстриженою бородою. - Двоє йшло - Демид та Корнiй…

- А, Демид! - перепинив Корецький. - А як його порубана рука? Загоїлася вже зовсiм? Бо я тодi не вспiв догоїти…

- Загоїлася - вже робить. Каже, що ви його знову на хазяйство настановили…

- А на читаннях буває?

- Нi, пiсля вас нi разу не був.

- Шкода… Ну, то що ж пiп?

- Ну, то вони ото пiшли, дак i я з їми: ану, думаю, послухаю, що пiп казатиме. Каже: все те брехня, нiякого манiфесту нема.

- От такої! - здивувався Корецький. - Та невже?

- Та хiба ж ви не знаєте, який вiн у нас?

- Та знаю; але щоб уже й манiфесту не признавав, то цього вiд його не сподiвався.

- I багатирi нашi, - казав далi Панас, - не признають манiфесту; кажуть - то пани та "демократи" вигадали. По хатi озвався смiх.

- Вигадали!.. Ну, вони дуже скоро побачать, що це не вигадка!..

Корецький почув, що щось дряпається до його на колiна. Це була Лiда - лiзла з своєю найулюбленiшою лялькою. Батько посадив її на колiна.

Знову загомонiли, але дiвча все вовтузилось i штовхало батька.

- Що тобi, Лiдо? Нащо ти менi ляльку даєш?