- А землю?!.. А жидам землю мужицьку оддати, то не ви, проклятi демократи, вигадали?! - заверещав чийсь голос, i Корецький побачив перед себе перекривлене зо злостi обличчя Валюшного.
- Жидам землю! Землю жидам!.. - репетував Гаврило, соваючи кулаки.
- Люди добрi!.. - почав був Корецький.
- Бий його, брехуна! - скрикнув старшиненко Михайло i, розмахнувшись з усiєї сили, вдарив Корецького в висок.
Корецький схитнувся, але вдержавсь, ухопившися за. штахетки.
Але ту ж мить кулаки посипались йому на голову, на обличчя, на плечi.
Вiн пiдняв був руки, щоб захистити голову, i враз побачив перед себе по-звiрячому злобне обличчя Демидове, а в його руках високо пiдняту ломаку.
Корецький бачив, як вона мелькнула в повiтрi, як упала йому на голову, - i враз утратив притомнiсть.
IV
Сонце дуже пекло в голову й вiн прокинувся.
Але сонця над їм не було, тiльки голова горiла, мов її припiкало лiтнє сонце. Хотiв доторкнутися до неї i почув, що руцi боляче ворушитися. Таки звiв руку, доторкнувсь, - щось мокре й липке застигло в його на лобi. Глянув - i побачив на руцi кров.
Силкувався зрозумiти - де вiн i що з ним.
Вгорi було небо, заслане сiрими хмарами. Помалу пересувалися, то купчилися, то розлазилися - нуднi й огиднi. Дивився на їх i не розбирав, де вони взялися. Нарештi зрозумiв, що вiн не в хатi, а на дворi. Збоку бiля себе побачив штахети, торкнувся рукою внизу, - лежав долi. Здивований хотiв швидко пiдвестися, але в голову стукнуло так, що впав назад i мусив кiлька часу полежати. Тодi помалу пiдвiвся й сiв, зiпершись на штахети.
Глянув на школу й побачив побитi шибки. Вiдразу згадав усе: п'яне стовпище, кулаки, ломаку в Демидовiй руцi… потому, мабуть, був погром…
Сидiв якийсь час, потiм посилкувався i встав. У голову стукало, свiт туманiв у очах. Помалу, спираючися на бильця, зiйшов по схiдцях на рундук i ввiйшов через сiни в свою свiтлицю.