- Здоровi були, люди добрi! - промовив Корецький. - А що скажете доброго?

Всi мовчали, - нiхто не зважувався вiдповiдати… Враз почувся голос iз середини:

- А те скажемо, що не бунтуйсь!..

- Не бунтуйсь!.. Рiшу!.. - крикнув Гаврило i протяг обидва кулаки до Корецького.

- Хто ж бунтується? - спитав Корецький. - Я стою собi спокiйно коло своєї хати, а ви прийшли до мене з кулаками, з ломаками… Хто ж бунтується?..

Стовпище знов замовкло, а Корецький говорив далi:

- Може я покривдив кого? - так скажiть, люди добрi! Кожен чоловiк помиляється: може й я яку кривду кому зробив, - нехай скаже. От ви, Демиде, - озвався вiн до молодого ще чоловiка з темною борiдкою i з ломакою в руцi, - може ви що скажете? А як ваша рука? Чи не болить тепер? Добре робите нею?

Демид почервонiв i нiяково заговорив:

- Та нi… спасибi вам… як ви вигоїли, то тепер усе добре роблю… Дай, боже, вам здоров'я!

- Хвалити бога!.. А з вас, Семене, вже не править Семенюта тi пiвсотнi?

- Нi, я нiчого… Спасибi, що поклопотались тодi в городi - не править…

- Кажiть же, люди добрi, кому й яку кривду я зробив? - питався знову Корецький.

- Та нi… Кривди од вас не знали… спасибi вам!.. Запомагали нас завсiгди… То вже дякуємо… - загомонiли серед стовпища окремi голоси.

- Може дiти не так учив? Може навчав їх красти, пити, батькiв зневажати?..

- Нi, за дiтей спасибi… Дiти нiчого… Гарнi дiти виходили од вас…

- Та що ви його слухаєте? - скрикнув налазячи Гаврило, але його зараз же спинили:

- Стривай, не репетуй!.. Дай чоловiковi сказати!.. Ще поспiємо, коли що…

- Та що казать! - скрикнув сердито Семен. - Яка там кривда!.. Нiякої кривди од вас не було!.. Це нас збили та й годi… Манiфестом отим!..

- Манiфестом? - перепинив Корецький. - Гарний манiфест цар дав i сьогоднi не треба нам нi гнiватися, нi битися, а брататися треба. Такий манiфест, щоб не було знущання з людей, щоб виборнi з народу люди кращий лад завели…