— Прийде! — впевнено відповів Жердяй.

Біла сорочка майнула між деревами. Почувся хрускіт гілок. Усе затихло.

— Як він не боїться сам вночі ходити в лісі! — сказала Зіна.

— А чого боятися? — хвалькувато заперечив Генка. — Я вночі куди завгодно піду. Хоч би навіть на цю дурну гатку.

— Лягай краще спати, — сказав Мишко, — а то завтра на поїзд запізнишся.

Всі розійшлися по палатках. Деякий час чулися сміх і метушня. Мишко востаннє обійшов табір, перевірив пости. Зупиняючись біля палаток, він голосно говорив: «Ану давайте спати». Нарешті ліг і Мишко. Все затихло.

Місяць освітлював заснулий табір.

Але спали не всі.

Вартові ходили по галявині, сходилися біля щогли і знову розходилися в різні боки.

Мишко лежав і думав про те, куди могли подітись Ігор та Сева і що робити, якщо завтра виявиться, що їх немає в Москві.

Славика мучило, що хлопці зникли саме тоді, коли він лишався за старшого.

Дівчатка прислухалися до тиші нічного лісу і, згадуючи розповідь Жердяя про Голигінську гатку, боязко натягували на себе ковдри.

Коровін роздумував над тим, що садиба загалом придатна для трудкомуни. А старуха хоч і страшна, але директор дитбудинку Борис Сергійович так її шарахне, що вона одразу прийде до розуму.

Генка як ліг, так і заснув.

Бечка лежав і вже наперед обурювався при згадці, що Генка розмахуватиме портфелем, а його примусить таскати мішок з продуктами. І він придумував справедливу і горду відповідь Генці і зловтішався, уявляючи, як» сторопіє Генка, коли побачить, що він, Бечка, взяв з собою замість одного два мішки, щоб їм таскати порівну.

Найдовше крутився Кит. Він прикидав, які продукти привезуть завтра з міста Генка та Бечка і що з цього можна буде зварити.

Нарешті в мріях про сніданок заснув і Кит.