На селі

Поснідавши, Генка і Бечка вирушили на станцію. Плату за проїзд в поїздах і трамваях було введено недавно, хлопці до неї ще не звикли. Та й грошей в загоні було обмаль.

— Туди поїдете зайцями, — сказав Мишко, — а назад візьмете один квиток. З ним Бечка сидітиме біля продуктів. А Генка тікатиме від контролера.

— Не треба нам ніякого квитка, — заявив Генка, — не вперше. Проїдемо.

— Ні! З мішками важко бігати. Тільки продукти розгубите. Так що один квиток візьміть обов'язково.

Коровін теж пішов на станцію — зустрічати директора дитбудинку Бориса Сергійовича.

Ланка Зіни Круглової залишилася в таборі по господарству.

Решта дітей на чолі з Мишком і Славиком вирушили в село.

Село розкинулося під горою, на самому березі річки. Рублені хати, вкриті тесом і соломою, тяглися вздовж широкої довгої вулиці. Двори були обсаджені вербами. Будинки багатіїв були двоповерхові, на червоному цегляному фундаменті, а будинок куркуля Єрофєєва був весь вимурований із цегли. Високі, могутні дуби по два-три дерева там і сям виділялись острівцями. Біля нових зрубів, викладених із свіжообтесаних колод, валялися на землі жовтуваті стружки.

Під звуки горна загін промарширував вулицею і зупинився біля сільради. За нею виднівся довгий порожній сарай. Це й був майбутній клуб.

Звуки сурми і вигляд загону, який крокував по селу, привабили сільських хлопчиків і дівчаток, — вони збігалися з усіх боків. Старші підходили ближче, малюки стояли віддалік: засунувши пальці в рот і вирячивши очі, вони дивилися на піонерів, хоча бачили їх уже не вперше.

Але чомусь не було Жердяя.

— Чого ж це ви ялинки для клубу не запасли? — спитав Мишко.

— Пішли ми вранці в ліс, а він як заверещить, як застрекотить! — відповів маленький чорнявий хлопчина на прізвисько «Муха».

— Хто — він?

— Відомо… Лісовик…