— А що?

— Ех ти, дивак! Адже ми сюди приїхали, щоб створити піонерський загін. А всі проти нас. По-перше, куркулі. По-друге, релігія. По-третє, несвідомість батьків: не пускають дітей в загін. Даємо спектакль — повно-повнісінько. Оголосимо після спектаклю збори — всі розбігаються.

— Справа зрозуміла, — глибокодумно зауважив Коровін.

— Атож, — підхопив Генка. — А самі сільські діти… Скільки в них забобонів! Тільки н розмов, що про нечистих і чортів. Попрацюй. тут з ними!

— Важко, значить?

— Нелегко, — скрушно підтвердив Генка. Але тут же хвалькувато додав: — Але ж ми і важчі справи вирішували. Якщо треба організувати — значить, організуємо. Ось книжечки їм привезли, — він торкнув рукою мішок, який замість нього ніс Коровін, — спектаклі ставимо, в лікнепі працюємо, ліквідуємо неписьменність. Побачиш, ми тут найперші організуємо піонерський загін. Правда, Мишко?

Мишко нічого не відповів. Він мовчки простував дорогою і думав про те, як невдало починається його робота в ролі вожатого загону. Першого ж дня зникли два піонери. Куди вони поділись? Без грошей, без харчів далеко не втечуть. Але мало що може трапитися з ними в дорозі. Можуть і в лісі заблукати, і в річці утопитися, і під поїзд попасти… Така неприємність!

Повідомити батьків чи не треба? Мабуть, не варт. Навіщо даремно хвилювати? Адже все одно втікачі знайдуться. А батьки всіх збудоражать. Піднімуть на ноги всю Москву. Клопоту не збудешся. В школі, в райкомі тільки й розмов буде, що про цю пригоду. А на селі вже, мабуть, пускають плітки, що піонери втікають, отже, не треба посилати дітей в загін. От що накоїли Ігор і Сева… Підірвали авторитет загону. Загін цілий місяць працював у таких важких умовах, і на тобі!