Ці його невеселі думки перебив Генчин вигук:

— А от і садиба!

Хлопчики зупинились.

Перед ними, високо на горі, в гущавині дерев стояв двоповерховий поміщицький будинок. Здавалося, що на ньому кілька дахів і багато димарів. Велика півкругла веранда, обгороджена бар'єром з білих кам'яних стовпчиків, розділяла будинок на дві рівні частини. Над верандою височів мезонін з двома вікнами по обидва боки і нішею посередині. До будинку, перетинаючи садок, вела широка алея, спочатку рівна, земляна, а потім у вигляді пологих кам'янистих східців, які поступово переходили в кам'яні сходи, що двома крилами огинали веранду.

Генка прицмокнув язиком:

— Красиво?

Коровін шумно потягнув повітря.

— Господарство — ось що важливо!

— А господарства там ніякого немає, — запевнив його Генка.

Справді, садиба була занедбаною. Садок заріс. Лавочки вздовж алей були поламані, велика гіпсова ваза на клумбі розбита, ставок покрився отрутно-зеленастою тванню. Все здавалося мертвим, похмурим.

І тільки тоді, коли хлопчики заглибились у садок, дзвінкі дитячі голоси порушили цю гнітючу тишу…

За поламаною огорожею на галявині біліли палатки. Це і був табір. Діти бігли назустріч хлопчикам. Попереду — Зіна Круглова. На своїх товстих, коротких ногах вона бігала швидше за всіх…

Розділ четвертий

Загін

Власне кажучи, тут був не весь загін, а лише п'ятнадцять найстарших дітей. Серед них дев'ять комсомольців. Решта мали вступити в комсомол восени. Але називали вони себе загоном, а як же інакше?

Три палатки стояли під деревами навколо лужка. Посередині височіла щогла, на якій майорів у повітрі прапорець. Збоку горіло вогнище. На двох триніжках лежала вже добре обгоріла палиця. Біля вогнища поралися чергові, готували обід. Дуже пахло підгорілим молоком.