— Він узяв з дому спінінг і кошик для риби.

— Коли поїхав на риболовлю?

— Близько шостої. — Жовна в Малиновського заграли, й він мовив: — У матеріалах слідства, правда, є згадка про те, що сестра Завгороднього повідомила, нібито на світанку до них хтось заходив. Я розмовляв із слідчим. Каже, що не надав цьому значення. Подумав, мабуть, хтось із сусідів у якихось справах. Мовляв, для чого вбивати? Завгородній в Озерську тридцять років ветлікарем, ну, корову комусь не вилікував чи акт у колгоспі відмовився підписати, але ж за це не вбивають…

— Звичайно, не вбивають, — погодився Шугалій. — Отже, в міліції вважають, що це — нещасний випадок?

Малиновський лише знизав плечима.

— Але ж цей лист Завгороднього до органів держбезпеки…

— До листа ми дійдемо. Ви знаєте, хто саме приїжджав до Завгороднього напередодні?

— Знаю.

— А слідчий знав?

— Так.

— І це не викликало в нього ніяких… — Шугалій пошукав слово, — ніяких роздумів?

Малиновський лише розвів руками. Шугалій розстебнув верхній ґудзик сорочки і послабив краватку.

— На вулиці вітер, а тут спекота, — поскаржився.

Лейтенант підхопився, розчинив вікно, і до кімнати увірвалося холодне, вологе повітря, що пахло озером.

— Чи не вважаєте ви, — запитав капітан Малиновського, — що саме ці відвідини спричинилися до того, що Завгородній почав писати листа до обласного управління держбезпеки?

— Безумовно. Коли б щось інше, то чого раніше не писав? Тут і дитині зрозуміло: приїхав двоюрідний брат з Канади, щось вимагав од Завгороднього чи вербував його — той і почав писати до вас.

Це було логічно, і Шугалій погодився з лейтенантом. Справді, минулої суботи до Озерська в гості до Андрія Михайловича Завгороднього приїжджав його двоюрідний брат Роман Стецишин, який ще наприкінці війни разом з батьком — бандерівським курінним — виїхав у Канаду. Тепер на запрошення родичів приїхав до області. Обласне відділення «Інтуриста» виділило в його розпорядження «Волгу», Стецишин прибув до Озерська десь опівдні й повернувся до обласного центру після шостої.