— А що кажуть у селищі?

— Про Завгороднього?

«Про папу римського», — захотілося дошкулити йому, але Шугалій лише нетерпляче клацнув пальцями, і лейтенант збагнув усю недоречність свого запитання.

— Є одна чутка… — почав невпевнено, — по-моєму, дурниці, проте людям рота не затулиш…

— Я хочу знати все, що вам відомо в справі Завгороднього, — мовив Шугалій сухо, і Малиновський відразу якось підібрався, мало не виструнчився, підвівшись.

— Кажуть, — відповів, — що Завгородньому помстилися. Два роки тому був процес… Про справу Кузя чули?

— Заготівельника?

— Атож… Судили двох Кузів — братів. Старшому дали п'ятнадцять років, а молодший відбувся легким переляком. Три роки загального режиму, я б йому, сучому синові, не менше п'яти суворого закатав!..

— Може, саме тому вас і не обирають суддею?! — засміявся Шугалій. — Але при чому тут Завгородній?

— Він перший запідозрив Кузів. Справи з худобою від Завгороднього не втаємничиш. Сигналізував прокуророві…

Шугалій в загальних рисах знав про справу заготівельників, які діяли в Озерську. Механізм злочину був дуже простий. Заготконтора виплачувала заготівельникам процент від вартості проданої худоби. Старший Кузь мав по селах навколишніх районів своїх агентів, які скуповували худобу в селян — цим людям платили половину належної суми, а другу половину Кузь клав до своєї кишені. Молодший Кузь був однією з його довірених осіб.

— І молодший Кузь, вийшовши на волю, погрожував Завгородньому? — здогадався Шугалій.

— Люди чули, прямо казав: уб'ю! Я йому, падлі, мовляв, брата ніколи не прощу. Та й за себе поквитатися не завадить…

— Як звати?

На цей раз Малиновський уже не запитав — кого? Відповів упевнено: