На кухні запанувала тиша.

— А-а, — відповіла неголосно, але Шугалій виразно чув кожне слово, — Олекса вже шість років у Львові, а ми з Андрієм… — нараз схлипнула, це вперше вона виказала горе по братові. Шугалія навіть дивувала її підкреслена сухість і витримка, але ось — не витримала й схлипнула, певно, тому, що була сама на кухні, у присутності капітана приховала б свої власні почуття — була жінкою сильною, з твердим характером і водночас натурою емоційною й пристрасною: хіба черства людина зможе так тонко відчувати природу і змалювати її?

Вітер гнув за вікнами дерева, Шугалій стояв біля вікна, бачив, як тріпоче листя, і гострий запах кави лоскотав йому ніздрі.

Олена Михайлівна принесла повний кав'ярник і дві маленькі чашечки, поставила на журнальний столик. Шугалій вільно простягнувся в фотелі, а вона вмостилася навпроти з ногами, скинувши черевики, — зовсім по-домашньому, либонь, це було виявом довір'я з її боку й свідчило про безпосередність натури.

Шугалій відсьорбнув ковток справді смачної кави й запитав:

— Ви колись працювали, Олено Михайлівно?

Жінка покалатала срібною ложечкою в чашечці, підвела очі.

— Колись закінчила кулінарний технікум, — відповіла розважливо, — працювала в їдальні рибзаводу, та Андрій загітував кинути. А тепер кличуть шеф-кухарем до чайної, і доведеться йти. Дитину треба підтримувати.

— Яку дитину? — не збагнув Шугалій.

— Олекса ж у Львові…

— Він дитина? — засміявся капітан.

— Зовсім ще дитина, — ствердила впевнено, і Шугалій зрозумів, що навряд чи хто переконає її в протилежному.

— Вам подобається Ніна Бабинець? — запитав.

— Дівчина як дівчина. Сучасна… — Олена Михайлівна посміхнулася доброзичливо, але в останньому слові Шугалій все ж таки вловив негативний підтекст. — Я не перечу. Андрій, правда… — затнулася.

— Був проти? — Олена Михайлівна не відповіла, проте Шугалій не звернув на це уваги. — Ваш брат нікуди не відлучався після від'їзду Стецишииа? — запитав.