Величезна площа була переповнена зігнаними сюди людьми. Взвод есесівців, утворивши замкнутий квадрат, оточував шибеницю, де під охороною конвою стояла жінка років тридцяти. Її змучене обличчя мало зосереджений і в той же час якийсь байдужий вираз. Пасмо світлого волосся вибилось з-під хустки і маяло на вітрі. Вона спокійно дивилася перед собою, заклавши руки за спину і злегка розправивши плечі.

Багато людей вже загинуло на цій шибениці, і кожного разу комендант міста Курт Мейєр наказував, щоб жителі були присутні при екзекуції.

Ось і зараз він походжав за солдатами, широкоплечий, в чорному шкіряному плащі, в кашкеті з високим наголовком. Тут же стояв бургомістр міста Блінов, чоловік середнього віку, з кошлатими, завжди насупленими бровами. Бургомістр намагався не дивитися ні на шибеницю, ні на засуджену. В місті казали, що він не любить бувати при стратах.

Жінку, яку за кілька хвилин мали повісити, в місті знали майже всі. До війни вона працювала диктором на радіостанції. Голос Катерини Охотникової, з м'яким грудним тембром, пізнавали в кожній сім'ї. А от зараз, коли вона мовчки стояла біля шибениці, багато людей побачили її вперше.

Миколка залишався в юрбі, закритий від Шибениці зімкнутими спинами. Дві незнайомі, жінки в хустках тримали його за руки. Одна з них нервово гладила його по голові.

— Заберіть його звідси, — сказав якийсь старий, пропхавшись крізь юрбу, — навіщо йому все це бачити?.. Пожалійте хлопчика!..

Старий постояв перед Миколкою, держачи в руках триногу від фотоапарата, потім рушив далі, повільно переставляючи свої худі ноги. Це був фотограф Якушкін. його фотографія була тут же, на базарній площі, в старій, перекошеній будці. Гітлерівці завжди посилали Якушкіна фотографувати страти… З довоєнного часу Якушкіна знала вся дітвора. «Поглянь, поглянь сюди, — казав він своєму маленькому клієнтові, знімаючи з об'єктива чорний ковпачок, — звідси вилетить пташка». І скільки широко розкритих здивованих дитячих очей залишилося на його знімках! Так, Якушкін був добрим, привітним дідусем!..