Ривієць розстебнув шкірянку і видобув із-під неї сувій білої козячої шкіри.

- На всіх роздоріжжях, по корчмах висить, - сказав він тихо. - Це правда - що в ньому написано?

- А, - кивнув Велерад, ковзнувши поглядом по змережаній письменами шкірі. - Он воно що. А я й не дотумкав одразу. Авжеж, правда, щонайправдивіша. Он і підпис - Фолтест, король, володар Темерії, Понтару та Магакаму. Значить, правда. Але грамота грамотою, а право правом. Я тут, у Визимі, пильную право й порядок. Мордувати людей не дозволю! Затямив? - Велерад од гніву сопів.

Ривієць кивнув головою на знак згоди.

- Відьмацький знак маєш?

Ривієць знову сягнув рукою за виріз кафтана й видобув звідтіля круглястий медальйон на срібному ланцюжку. На медальйоні був зображений вовк із вишкіреними іклами.

- А звуть тебе як? Мені то байдуже - просто мушу якось звертатись...

- Геральт.

- Хай буде Геральт. За вимовою ти ніби з Ривії?

- Так.

- Ага. То знаєш що, Геральте? Облиш цю затію. - Велерад поплескав долонею по королівській грамоті. - Це справа повалена. Не один уже пробував. Це тобі, голубе, не кількох гультіпак укоськати.

- Я знаю. Але це моє ремесло, бургомістре. В грамоті написано: винагорода - три тисячі золотих.

- Три тисячі, - кивнув Велерад. - І королівна за дружину, як люди подейкують, хоч у грамоті милостивий Фолтест цього не дописав.

- Королівна мене не цікавить, - сказав Геральт. Він сидів непорушно, поклавши руки на коліна. - Там написано: три тисячі.

- Що за часи! - зітхнув бургомістр. - Пришелепуваті часи! Чи міг хто подумати, хоч би й зоп’яну, років двадцять тому, що буде таке ремесло: відьмаки! Мандрівні мисливці на василісків! Переїзні виловлювачі перелесників і драконів!.. Геральте, ваше ремесло дозволяє вам пити пиво?

- Аякже.

Велерад плеснув долонями й гукнув: